Три глобальні тренди майбутнього. Що чекає на економіку після COVID-19

Доля світової економіки залежить не від того, що чинить вірус, а від того, як ми вирішуємо реагувати на нього.

У майбутні роки розвиток світової економіки визначатиметься трьома тенденціями. Баланс у відносинах ринку і держави зміститься на користь останнього. Одночасно відбуватиметься ребалансування між гіперглобалізацією і національною автономністю — теж на користь останньої. Зрештою, наші амбіції щодо зростання економіки доведеться серйозно зменшити.

Ніщо так, як пандемія, не наголошує неспроможність ринків, коли виникають проблеми, які потребують колективних дій, і важливість наявності у держави можливостей відреагувати на кризу і захистити людей. Криза, спричинена COVID-19, посилила заклики запровадити загальне медичне страхування, посилити трудовий захист працівників (зокрема тих, які працюють за короткостроковими контрактами), а також захистити внутрішні виробничі ланцюжки, що забезпечують поставки ключових медичних матеріалів і устаткування. Все це змушує держави світу надавати пріоритет виробничій стійкості та надійності, а не скороченню витрат і підвищенню ефективності шляхом його глобального аутсорсингу. Згодом економічні витрати карантину лише зростатимуть, оскільки колосальний шок на боці ринкової пропозиції, спричинений збоєм як у внутрішньому виробництві, так і у глобальних виробничих ланцюжках, створює негативний тренд зниження сукупного попиту.

COVID-19 посилює і закріплює всі ці тенденції, але він не є їхньою основною рушійною силою. Всі три тенденції — активізація дій держави, відхід від гіперглобалізму, зниження темпів зростання економіки — виникли ще до пандемії. Їх можна розглядати як джерело серйозних загроз для процвітання людства, але не можна виключати, що вони є також провісниками нової, стійкішої інклюзивної глобальної економіки.

Погляньте на роль держави. Неоліберальний консенсус ринкових фундаменталістів здає позиції. Плани розширення ролі держави для вирішення проблем нерівності та економічної нестабільності стали головним пріоритетом і для економістів, і для політиків. Хоча прогресивне крило Демократичної партії у США не змогло домогтися партійної номінації для свого кандидата в президенти, саме воно здебільшого диктувало хід дебатів.

Джо Байден, можливо, центрист, але з усіх політичних питань (охорона здоров’я, освіта, енергетика, екологія, торгівля, злочинність) його ідеї виявляються лівішими, ніж у попереднього кандидата демократів у президенти, Гілларі Клінтон. Як висловився один журналіст, «якби нинішній набір політичних рецептів Байдена пропонувався на будь-яких попередніх президентських праймеріз у Демократичній партії, його вважали б занадто радикальним». Байден може не виграти у листопаді. І навіть якщо він виграє, він може не зуміти або не захотіти здійснювати прогресивніший політичний порядок денний. Але очевидно, що і в США, й в Європі спостерігається тенденція до посилення державного втручання в економіку.

Єдине питання в тому, яку форму матиме ця активніша держава. Ми не можемо виключати повернення до дирижизму у старому стилі, який дозволяє досягти лише небагатьох із заявлених цілей. З іншого боку, відхід від ринкового фундаменталізму може прийняти справді інклюзивну форму з акцентом на зеленій економіці, хороших робочих місцях і відродженні середнього класу. Подібну переорієнтацію потрібно адаптувати до економічних і технологічних умов поточного моменту, а не просто копіювати політичні рішення трьох золотих післявоєнних десятиліть.

Деглобалізація. Повернення держави в економіку йде рука об руку з відновленням принципу першості національної держави. Скрізь говорять про деглобалізацію, про розрив зв’язків, про повернення виведених за кордон виробничих ланцюжків, про скорочення залежності від іноземних постачальників, підтримки внутрішніх виробників і фінансового сектора.

США і Китай — дві країни, які задають тут тон. Європа, вічно коливається на межі тіснішого бюджетного союзу, що не створює для них великої противаги. Під час нинішньої кризи Євросоюз вчергове відступив від принципів міждержавної солідарності, зробивши натомість акцент на національний суверенітет.

Відхід від гіперглобалізаціі може вивести світ на шлях ескалації торгових воєн і посилення етнічного націоналізму, і це погіршить економічні перспективи для всіх. Але подібний результат не є єдино можливим.

Можна уявити собі розумнішу і менш інтрузивну модель економічної глобалізації, у якій увага зосереджена на тих питаннях, де міжнародне співробітництво дійсно приносить віддачу (світова охорона здоров’я, міжнародні екологічні угоди, боротьба з глобальними податковими гаванями й іншими проблемами, пов’язаними з політикою за принципом «знищ свого сусіда»). У всьому іншому національні держави ніяк не обмежуватимуться у своїх пріоритетах під час вирішення економічних і соціальних проблем.

Подібний світовий порядок не перешкоджав би розширенню світової торгівлі і інвестицій. Він міг би навіть сприяти їм — за умови, що він створюватиме простір для відновлення внутрішньої соціальної злагоди у розвинених країнах і для вироблення необхідних стратегій економічного зростання у розвиваючих країнах.

Зниження зростання економіки. Напевно, найсумніша перспектива, яка очікує світ у середньостроковій перспективі, пов’язана зі значним зниженням темпів економічного зростання, особливо у світі, що розвивається. У цих країн була хороша чверть століття — відчутно скоротилася бідність, покращилася якість освіти і охорони здоров’я, підвищилися інші індикатори розвитку. Але зараз, крім колосального навантаження на систему охорони здоров’я через пандемію, вони стикаються із серйозними зовнішніми шоками: раптова зупинка припливу капіталу, різкий спад обсягів грошових переказів, доходів від туризму і виручки від експорту.

Але знову ж таки, Covid-19 лише наголошує вже існуючі раніше проблеми з економічним зростанням. У країнах, що розвиваються за межами Східної Азії зростання економіки спиралося на фактори попиту (передусім, державні інвестиції та бум видобутку природних ресурсів), які не є стійкими. Експортно-орієнтована індустріалізація — найнадійніший мотор довгострокового розвитку — явно видихається.

Відтепер країнам, що розвиваються доведеться спиратися на нові моделі зростання. Пандемія може стати пробуджуючим дзвінком, необхідним для рекалібрування перспектив зростання і стимулюватиме ширше переосмислення того, що потрібно робити.

Світова економіка вже йшла хитким, нестійким шляхом, а COVID-19 лише робить зрозумілішими проблеми, що стоять перед нами, а також рішення, які нам слід ухвалити. У кожній із перерахованих галузей у політиків є вибір. Ймовірний як поганий, так і хороший результат. Доля світової економіки залежить не від того, що робить вірус, а від того, як ми вирішуємо реагувати на нього.

Категория:Мир
Дата публикации:2020-05-14 11:19:49
Коментарии (0)